Pозмір шрифта: Кольорова схема: Зображення: Міжбуквенний інтервал:
A A A
дрібний / середній / великий
Звичайна версія
Про Чернівці
Остання редакція 18 Чер 2020 о 10:38
572

До 1774 Поселення на території Чернівців були вже за неоліту, на їх передмістях виявлено поселення трипільської культури, доби бронзи й заліза. В околицях Чернівців виявлено слов’янські пам'ятки початку нашої ери (II-V ст.); за ранньої історичної доби тут були поселення білих хорватів і тиверців (IX-XI ст.). Оборонне поселення на місці Чернівців заснував у другій половині XII ст. галицький князь Ярослав Осмомисл на лівому березі Прута (збереглися руїни фортеці, яка існувала до середини XIII ст., коли її зруйнували татари); нове місто було побудоване на високому правому березі Прута.

З середини XIV ст. Чернівці входили до складу Молдавії, як прикордонне місто з Польщею; через нього проходив торгівельний шлях зі Львова на Сучаву.

Припускають, що назва міста походить від велелюдного міста-фортеці на південних рубежах Галицької держави, що мало назву "Чернь" або "чорне місто", збудованого на лівому березі річки Прут. Можливо ця назва походила від чорних дубових, перекладених чорноземом, стін фортеці, яка була повністю зруйнована монгольським завойовником Бурундаєм і жителі з 1259 року переселилися на правий берег річки Прут. З 1359 року місто стало частиною Молдавської держави. Вперше назву Чернівці згадують в грамоті воєводи Александра (8.10.1408 р.) у зв'язку з митним договором, який він уклав з львівськими купцями.

1488 р. Чернівці стали центром Чернівецького повіту. За молдавського періоду вони користувалися самоуправою на маґдебурзькому праві і як «вільне місто» підпорядковувалися безпосередньо воєводі; управа Чернівці була в руках «шолтиса» і 12 радних.

У XV-XVI ст. Чернівці були торговим центром з ярмарками, які відбувалися на лівому березі Прута, але з середини XVI ст. почали занепадати через постійні війни, а 1538 опинилися під турецькою зверхністю. Місто зазнало спустошень внаслідок воєн Молдавії з Польщею (1497, 1509, 1688 рр.), турками (1476 і 1714 рр.) і татарами (1626, 1646, 1650, 1672 рр.). Козаки (під проводом Б. Хмельницького) побували у Чернівцях 1650 і 1653 рр. та після поразки під Полтавою взимку 1709-1710 рр. Переслідуючи їх, російське військо зайняло тоді вперше Чернівці. Місто зазнало спустошень від росіян, коли вони знову побували тут за російсько-турецької війни 1739 р., внаслідок чого воно перетворилося на невелике поселення. 1762 р. у ньому було ледве 200 дерев'яних будинків з близько 1200 мешканців.

1774—1918 рр.

Внаслідок чергової російсько-турецької війни 1768-1774 Чернівці були окуповані російським військом, а згодом перейшли під владу Австрії (1774-1918 рр).

Першим автономним бургомістром був Яків рицар фон Петрович (1864-1866).

Особливо помітний слід в історії Чернівців залишив другий автономний бургомістр Антон рицар Кохановський фон Ставчан (1866-1874 та 1887-1905 роки). Якраз з його іменем пов'язане становлення Чернівців як міста європейського типу. В той час значно зросла ділова активність у місті, почало розвиватись виробництво та торгівля, Чернівці стали міжнародним транспортним центром. Була відкрита продовольча біржа, завершено будівництво водогону та каналізаційної системи, розпочала роботу перша електростанція, започатковано електричний транспорт, збудовано ряд визначних архітектурних споруд міста, а справжнім вінцем його діяльності стало спорудження міського театру.

Від самого початку австрійського панування Чернівці стали центром Буковини – насамперед війської адміністрації (1774-1786 рр.), згодом цивільного управління: 1786-1849 рр. А 1864 р. Чернівці здобули повну міську самоуправу. Перехід з турецько-балканської до західно-європейської сфери впливу, вплинув на зростання населення. Уже 1779 р. у Чернівцях було 3200 мешканців, і це число зростало завдяки допливу німців (службовців, учителів, торгівців), а також українців і поляків з Галичини, євреїв і румунів та українців з Буковини. 1783 р. у Чернівцях постали ремісничі цехи, з кінця XVIII ст. почала розвиватися промисловість. На початку XIX ст. засновано гімназію, побудовано церкви св. Параскеви (1814-1862 рр.) і греко-католицьку (1825-1830 рр.). З 1832 р. у Чернівцях уконституювався маґістрат на чолі з бурґомістром.

Революційні події 1848 р. призвели до автономії краю і міста та до загострення політичного суперництва між українськими і румунськими національностями на Буковині. У середині XIX ст. дійшло також до пожвавлення економічного розвитку Чернівців (побудовано броварню, паровий млин, ґуральню, фабрику меблів, 1850 р. створено торговельну палату, 1877 р. – торгову біржу). Була побудова залізниці Чернівці-Львів (1866), 1895 побудовано електрівню, 1897 введено в дію електричний трамвай, 1895-1912 рр. – водогін і каналізацію. Споруджено нові визначні будівлі: кафедральний собор (1844-1864 рр.), резиденцію буковинської митрополії (1862-1882 рр.), вірменську церкву (1869-1875 рр.), єзуїтський костьол (1891-1894 рр.), єврейську синагогу (1873-1879 рр.), міський театр (1904-1805 рр.). Чернівці набули європейського вигляду (їх часто називали «малим Віднем»), хоч цей вигляд мала тільки центральна частина міста. 1895 р. у Чернівцях працювало понад 2500 робітників, а з 1910 – в місті було 2140 ремісників і 1400 торгівців.

До 1781 р. у Чернівцях була тільки одна народна школа (рум.). Австрійська адміністрація відкрила німецьку школу, а на 1869 р. було вже 6 шкіл з 26 учителями. Першу класичну гімназію засновано 1808 р., реальну - 1869 р., учительську семінарію чоловічу – 1860 р., жіночу – 1872 р. У другій половині XIX ст. засновано фахові школи: сільсько-господарську, ткацьку, ремісничу, 1827 р. вищу теологічну. У 1875 р. засновано Чернівецький університет з 3 факультетами. У Чернівецькому університеті навчалися також студенти з Галичини; працювали українські вчені: С.Смаль-Стоцький, О.Калужняцький, Є.Козак, М.Кордуба, З.Кузеля та інші. У середніх школах навчання відбувалося німецькою мовою, з 1851 р., як предмет навчання введено українську мову в гімназії, згодом і в учительській семінарії. З 1896 р. при другій німецькій гімназії засновано український відділ. Під кінець австрійського панування в Чернівцях було 4 народні школи з українською мовою навчання.

З Чернівцями тісно пов'язана діяльність письменників: Ю.Федьковича, С.Воробкевича, О.Кобилянської. Організоване українське громадське життя Чернівців починається з заснуванням 1869 р. товариства «Руська Бесіда», політичного товариства «Руська Рада» (1870 р.), студентського товариства «Союз» (1875 р.). У цих товариствах спершу переважали москвофільські тенденції, але з 1884 р. перемогли «народовці» (Є.Пігуляк, О.Попович, С.Смаль-Стоцький та інші), відтоді почався швидкий розвиток українського національного руху. З 1884 р. українське громадсько-культурне життя було зосереджене в Українському Народному Домі. Діяли товариства: Українська Школа (з 1887 р.), економічні установи «Руська Каса» (1896 р.) і «Селянська Каса» (1903 р.); «Міланська Читальня» (1880 р.), Жіноча Громада (1906 р.), спортовий Союз Січей (1904 р.), Бурса ім. О.Ю.Федьковича (з 1896 р.), музичні товариства Буковинський Боян (1895 р.) , Міщанський хор (1901 р.), Буковинський Народний Театр (1897 р.).

До 1914 р. Чернівці були важливим українським видавничим центром. Тут появлявся місячник «Буковинська Зоря» (1870-1871 рр.), щоденник «Буковина» (1885-1917 рр.), «Нова Буковина» (1917-1918 рр.); місячник РУП «Гасло» (1902-1903 рр.), політичні газети «Народний Голос», «Народна Справа», «Громадянин», «Борба» (1907-1914 рр.) та інші; працювали видавництва: «Православний календар» (1874-1918 рр.), «Бібліотека для молоді, селян і міщанства» (1885-1996 і 1906-1914 рр.), «Крейцарова бібліотека» (1909-1914 рр.); видавано підручники для народних і середніх шкіл, словники, красне письменство.

Чернівці були також важливим осередком діяльності румунів, євреїв, німців і поляків. З німецьких культурних діячів письменник К. Францос популяризував творчість Шевченка, а історик і етнограф Р. Кайндль досліджував історію й етнографію Буковини.

За першої світової війни Чернівці були тричі під російською окупацією (30.08.1914-21.10.1914; 26.11.1914-18.2.1915; 18.06.1916-02.08.1917 рр.). Російська окупаційна влада переслідувала українців, полегшення настало тільки по березневій революції 1917 р., коли губернатором Буковини став О. Лотоцький. По створенні Українського крайового комітету Буковини (25.10.1918 р.) відбувалося у Чернівцях велике народне віче (03.11.1918 р.), на якому ухвалено приєднання до України; 06.11.1918 р. українці перебрали владу в Чернівцях (бурґомістром міста призначено О. Безпалка), але вже 11.11.1918 р. румунське військо окупувало Чернівці, а 28.11.1918 р. румунський Генеральний конґрес Буковини проголосив приєднання Буковини і Чернівців до Румунії.

1918—1940 рр.

За румунської влади Чернівці залишилися адміністративним осередком Буковини. Не зважаючи на румунське переслідування, вони і далі були центром українського життя на Буковині. Крім названих товариств, засновано нові: «Буковинський Кобзар», «Український Мужеський Хор», «Український Театр»; спортові: «Довбуш» і «Мазепа» та інші; тут був центр Української Національної Партії. Видавнича діяльність зменшилася, виходили тижневики: «Боротьба», «Рідний Край», «Рада», «Самостійність», щоденник «Час», журнал «Промінь» і «Самостійна Думка»; натомість мало було книжкових видань.

При кінці румунського панування Чернівці стали значним економічним центром. 1936 р. тут працювало 155 великих і 61 малих фірм.

1940—1944 рр.

За другої світової війни у Чернівцях відбулися величезні зміни в національному складі населення: німців переселено 1940 до Німеччини, частина румунів переселилася до Румунії. Місто зазнало значної руйнації: зруйновано синагогу, мости через Прут . Цілковито розгромлено українське громадсько-культурне життя, багатьох діячів заарештовано.

Після 1944 р.

Чернівці стали обласним центром. З нього переселили поляків, натомість напливали росіяни, українці й євреї. З 1957 р почалася розбудова Чернівців уздовж головної магістралі: вулиць Хотинська - Вокзальна (Ґаґаріна) - Леніна - Червоноармійська - Сторожинецька. У 1965 р. до Чернівців приєднано містечко Садгору (Садагуру) на лівому березі Прута.

У Чернівцях зайнято близько 70 000 робітників і сконцентровано близько 60% промислової продукції області. Провідні галузі промисловості Чернівців: легка (42% загальної продукції) - текстильне об'єднання «Восход» (килими; 80000 м тканин на рік), швейне об'єднання «Трембіта», панчішне виробниче об'єднання (42 млн пар панчішно-шкарпеткових вировів), 3 трикотажні, 2 ґалантерейні, взуттєва, рукавична фабрики; харчова (36%): цукро-спиртовий комбінат, олійно-жировий комбінат, м'ясокомбінат, жировий завод, броварня; машинобудування і металообробна (10%): підприємства легкого машинобудування «Легмаш», «Індустрія», «Емальпосуд», інструментальний, металовиробів, машинобудівний завод для нафтової промисловості; хімічний і гумово-взуттєвий завод, фабрика побутової хімії; деревообробна: виробництво будівельних матеріалів; електронна промисловість, об'єднання «Електромаш». Міський транспорт - тролейбуси (трамваї ліквідовані). Місто газифіковане з 1956 р.

У 1970-х pp. в Чернівцях було 50 загальноосвітніх шкіл (у тому числі 12 середніх та 18 восьмирічних) з 30000 учнями, 38 дошкільних закладів, 8 технікумів, 8 професійно-технічних шкіл, музичні, педагогічні, медичні школи; 3 вищі навчальні заклади і 15000 студентів: Чернівецький Університет з 11 факультетами (близько 10000 студентів), Чернівецький медичний інститут з 1944 і філіал Київського Торговельно-Економічного Інституту.

Науково-дослідні установи: відділи АН УРСР - Інституту Напівпровідників, Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн, Інституту Історії.

Музеї: краєзнавчий, О. Кобилянської, Ю. Федьковича.

«Буковинський ансамбль пісні і танцю», вокально-інструментальні ансамблі «Смерічка», «Черемош».

Сучасні Чернівці – це обласний центр, який розташований на живописних берегах ріки Прут і займає площу близько 150 км2. Відстань до Києва близько 650 км. Місто межує з Молдовою та Румунією, Івано-Франківською, Тернопільською та Хмельницькою областями України. Населення Чернівців близько 259000 мешканців.

 

Серед них:

  • українці (172300)
  • росіяни (46200)
  • євреї (15700)
  • румуни (12900)
  • молдавани (6500)
  • поляки (2400)
  • та інші (3100)

 


ЛЕГЕНДИ ЧЕРНІВЦІВ

Чернівці – маленьке, затишне, загадкове містечко, яке розташувалося в затишному куточку на південному заході України. Сучасні Чернівці асоціюються з легендами міфами, якими просто оповиті його вулички. Слухати ці історії за чашкою кави – одне задоволення. А де правда, і де вигадка – вирішувати вам.

Однією з найприємніших особливостей Чернівців є те, що місто дуже чисте. Місцеві люблять пов'язувати це з традиціями часів Габсбургів, коли на площу міста не пускали в брудному взутті, а нинішню вулицю Ольги Кобилянської і зовсім мили духами і підмітали пелюстками троянд. З особливою увагою тоді ставилися і до вибору двірника. Він повинен був бути високим і симпатичним, а ще знати 8 мов, на випадок того, якщо хто-небудь з туристів захоче отримати інформацію про місто.

Місто рясніє місцями і персонажами, про які складено тисячі захоплюючих легенд.

Не можна не згадати древньої легенди про Турецький колодязь – єдине в той час водне джерело в місті. З визначною пам'яткою пов'язана історія про кохання турецького паші до української дівчині, який через нерозділене кохання позбавив води всіх жителів міста. Але і це не змусило молоду красуню піти в гарем до турецького правителя. Вона наклала на себе руки, стрибнувши в колодязь, тим самим врятувала від спраги всіх городян.

Пройшли століття, але краса і норовистість чернівецьких дівчат не перестає зводити сума всіх гостей міста.

Не менш захоплююча історія криється за стінами будинку-корабля, який височить на розі вулиць Головної та Шалом Алейхема. За переказами, цей будинок був подарунком одного заможного брата іншому братові - капітану далекого плавання, який після відставки дуже сумував по морю. Оригінальна по архітектурі споруда дуже схожа на морехідне судно – звужений до центру фасад будівлі ніби розрізає потоки доріг, а відкритий майданчик на другому поверсі нагадує палубу.

Якщо ви збираєтеся відвідати Чернівці, не забудьте вдома свій гарний настрій. Багато століть тому місцевий бургомістр Петро Заратумба видав наказ, в якому, зокрема, говорилося: «Всі чернівчани повинні завжди перебувати в гарному настрої і посміхатися один одному. За невиконання наказу – штраф».

Рецепт, очевидно, виявився дієвим. Пройшли століття, веління Заратумби забулося, але атмосфера щастя і гарного настрою панує на вулицях Чернівців і по сьогоднішній день.

Існує, правда, легенда, яка інакше пояснює доброзичливість і прихильність чернівчан. Звичайно ж це пов'язано з кавою. Складно уявити, що цей напій, який міцно увійшов в наш спосіб життя, колись суворо забороняли в наших краях. Вважалося, що кава відволікає ченців від молитви, а пересічних громадян провокує на непотрібні дискусії про політику. Але чернівчани не змогли відмовитися від турецького нектару і повстали проти заборони. Масштабний «Кавовий бунт» вплинув на владу, і указ було скасовано. Напевно тому культура пиття кави в Чернівцях особливо цінна. Цей напій не тільки бадьорить, але і піднімає настрій місцевим жителям і приїжджим.

Крім захоплюючих легенд цього затишного куточка України, тут ще можна подивитися на літній променад на вечірніх вулицях, смачно і недорого поїсти, вдихнути солодкуватий повітря лісового краю. Побувавши хоча б раз в Чернівцях, ви назавжди залишите в цьому місті частинку свого серця. Все місто просто просякнуте духом старовини.



Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter